Коли моя мама розповідає історії зі своєї молодості, я бачу в ній не лише маму, а й двадцятирічну дівчину з її мріями, переживаннями та пригодами. Вона часто згадувала своїх подруг — тьотю Елю та тьотю Льолю. Розповідала про ті часи, коли вони влаштували фотосесію в гуртожитку, а потім надіслали знімки іноземцям, чиї адреси знайшли в газетах у турбулентні 1990-ті. Еля зрештою виходить заміж і вирушає до Австралії. Вони з мамою знову побачаться лише через десять років.

Цей фільм — подекуди щемка розмова з моєю мамою, записана в Ботанічному саду імені Гришка в Києві, біля якого я виросла. Я часто запитувала себе: як це — залишити все, що любиш, і почати нове життя у місці, яке бачила лише на карті? Це історія про жіночу дружбу, яка триває попри роки, відстань і життєві виклики. Це розповідь не лише про минуле, але й про нас нині — про міграцію, пошуки щастя, про зв’язки, які витримують випробування часом. Це спроба зрозуміти, як мрії переплітаються з реальністю, як життя змінює нас, але водночас зберігає те, що є незмінним.