Радянський Союз залишив по собі велику кількість матеріальної спадщини, яка потребує аналізу та переосмислення в тому чи іншому вигляді. Для цього проєкту ми зосередилися на інтерпретації газет пізнього радянського періоду: шукали в них закономірності або сюжети, варті підкреслення; порівнювали наративи радянської преси воєнної тематики з сучасними українськими та російськими наративами про війну в Україні. Результатом проєкту стали 5 колажів.

«Піонерська правда»

Микита Білий: «Колаж складено з вирізок газети “Пионерская правда” 1979–1983-го років. Газета друкувалася для дитячої аудиторії Радянського Союзу. Якщо не всі, то абсолютна більшість дітей у ранньому підлітковому віці долучалися до комуністичної дитячої піонерської організації, яка займалася насамперед ідеологічним вихованням радянських дітей. Тут зібрані вирізки зі статей, які переважно розміщувалися на перших сторінках газети для піонерів та містили радянську пропаганду про США та країни блоку НАТО. Період видання обраних газет припадав на час правління Леоніда Брежнєва (так званий період застою) та характеризувався погіршенням політичних відносин між США та СРСР на фоні введення радянських військ в Афганістан.

Пропагандистські матеріали розміщували у доволі дивний спосіб (хоч публікувати воєнну пропаганду у дитячій газеті уже доволі дивно): наприклад, на звороті колажу у лівому нижньому куті є стаття про “жадібність капіталістів, які наживаються на продажу зброї”, а закінчується вона закликом привітати своїх знайомих жінок зі святом 8 березня. Крім того, на лицевій стороні колажу розміщена стаття про спалювання у США книжок, в яких головний герой дружить з темношкірими, хоч у цій самій газеті поряд є фото, де темношкірий сенатор США вручає нагороду темношкірій художниці.

Власне, у колажі зібрано матеріали, вирізки та історії про США, які найчастіше повторюються у піонерських газетах тих років: розповіді про бідність, агресивність, нерівність у США та їхній зовнішній політиці. Статті про злидні, наркоманію й інші негативні аспекти життя у США, імовірно, були спробою радянської влади відвернути (або відвоювати) радянську молодь від впливу американської культури, яка набувала все більшої популярності в державі».

«Прощавай, Афганістан»

Микита Білий: «Шукаючи матеріали для цього колажу, я натрапив на фотографії українського радянського військового, який воював в Афганістані. Більшу частину колажу складають вирізки цих фотографій періоду, що охоплює усю війну в Афганістані (1979–1989-й роки), та газет 1979–1983-го років. Очікувано, що в радянських газетах цього часу майже не згадується війна в Афганістані (принаймні в тих, які опрацьовував я). Проте там є пропагандистські статті про наркоманію у США, життя курсантів військової академії та заклики до миру в усьому світі. У колажі ці статті розміщені біля фотографій радянських солдатів, які курять гашиш в Афганістані; розстріляних радянською армією цивільних афганців та радянського військового, який намагається сховати своє обличчя від фотокамери.

На звороті колажу — фото викладеної з частин автоматів фрази “Прощай, Афганистан”, залишеної радянськими військовими при виведенні військ».

«Під вітрилами творчості»

Марічка Солтисік: «Лицьова сторінка цього колажу метафорично говорить нам: “крім військово-політичної пропаганди, радянський тоталітарний режим мав ще й свій літературний і мистецький фронт” (зі статті Олесі Котубей-Геруцької для “Суспільного”). У кожній другій газеті (щонайменше) великий акцент робиться на літературну й творчу сферу, тож пройти повз цю тему було складно.

Чимала кількість представленої поезії мала назву “Комуніст”, “Піонерам Слава!” тощо. Багато з цих віршів мали на меті прославлення інтернаціоналізму в Радянському Союзі (тільки здебільшого твори представлені лише російською мовою). І не дивно, що нагороди отримували виключно літератори, які писали про мир та щастя в Радянському Союзі.

Ця сторінка, що створена виключно з матеріалів газет, показує, як вправно Радянський Союз перетворив мистецтво на інструмент пропаганди і яким важливим цей інструмент був та залишається для Росії сьогодні.

Зворотний бік цього колажу складено з творів сучасних митців, які у такий спосіб документують та проживають емоції, пов’язані з війною. Тут також можна побачити очі письменників, які змінили свою літературну діяльність на військову форму й автомат в руках. Хоча ні, не змінили — пожертвували. А ще тут є вирізки з роздумів наших літераторів про свою нову діяльність та вирізки зі статистики знищених обʼєктів культурної спадщини.

Таке зіставлення радянської парадигми та сучасності показує нам, наскільки ми різні, наскільки інше місце займає мистецтво зараз. Ми не маємо на меті умисно інструменталізувати мистецтво, але відчуваємо та рефлексуємо свої емоції та відчуття і в такий спосіб розповідаємо, що відбувається зараз.

Цей колаж — ще один доказ того, що мистецтво та культура були важливими для Радянського Союзу й залишаються такими зараз для Росії. Навряд якась із ракет, що влучили у музеї, обʼєкти матеріальної спадщини тощо, — випадкова.

Вони знають ціну культури. Маємо знати й ми».

«Позбавлені дитинства»

Марічка Солтисік: «Це емоційно найважчий для мене колаж, який ніяк не складався у цілісну картину.

Дитинство — це, мабуть, найбільш поширена тема в радянських газетах. І йдеться не лише про газети, спрямовані на дитячу авдиторію — здебільшого навіть навпаки.

Лицьова сторінка цього колажу, знову ж таки, створена лише з газетних матеріалів і розділена на дві частини: перша — це “дитинство по країні”, друга — “дитинство за кордоном”. Очевидно, що Радянський Союз в газетах зображається як рай для дітей, як простір величезних можливостей для них (від жовтенятської зірочки до партійного квитка із зображенням “найкращого друга дітей Леніна”). Цікавіше було спостерігати за темою дитинства за кордоном. До абсурду смішно було читати статті про “маленьких американських рабів” — 5-річних дітей, яких буцімто змушують працювати в полі. І таких новин було безліч. Зрозуміло, що дитинство в радянських газетах — це надпотужний елемент маніпуляції. І, будьмо відвертими, те ж саме ми бачимо сьогодні.

На зворотній сторінці цього колажу зображено сучасний воєнний контекст — те, з чим зараз змушені стикатися діти в умовах війни. Те, що зараз Росія робить з нашими дітьми, яких було незаконно депортовано.

Наш інфопростір теж маніпулює темою дитинства. Тисячі фотографій діток біля руїн, біля мертвих тіл, з пораненнями тощо (не всі знімки справжні, дуже часто це штучно сконструйовані зображення). Тільки націлена ця маніпуляція здебільшого на зовнішню авдиторію, і має на меті довести, що Росія — це суцільне зло. Лише частково вона спрямована всередину, для підбурення ще більшої ненависті до ворога.

Не про щасливе дитинство турбувався Радянський Союз, а про виховання правильної “червоної людини” з перших років її життя. Те ж саме намагається робити зараз Росія з нашими депортованими дітьми, про що теж не можна забувати».

«Хто прагне військової переваги?»

Марічка Солтисік: «Тут все просто.

У них споконвіку нічого не змінюється.

Вони весь час воюють.

Вони весь час у конфліктах.

І в них не змінюються наративи.

Вони не стараються навіть придумати нові пояснення чи виправдання.

Вони досі борються з “неонацизмом”».