«Незримі» для мене — передусім чесна розмова з собою. З тою, яка не була достатньо уважною та чуйною під час першої фази російсько-української війни й не дослухалася до тих, хто вже тоді жив у зовсім іншій реальності. Водночас це — розмова про наше суспільство: те, що часом помиляється, відкладає незручні теми «на потім», але в потрібний момент уміє стати разом у боротьбі. Про те, що ми дорослішаємо й вчимося.

Зін став для мене форматом, який обростив цю історію новими контекстами: тут я дозволила собі іронію, трохи кітчу, мікс високого й побутового — і це теж про любов до українського. Бо саме через сміх ми часто й проживаємо складні теми. Тож це історія про те, як ми здобували національну суб’єктність попри роз’єднаність, про помилки, яких припускалися дорогою, і, глобально, про те, чому важливо чути одне одного заздалегідь.