життя під час війни в роботах української молоді

Це віртуальна виставка робіт про повсякдення та емоційний вимір російсько-української війни, про теперішні та історичні досвіди України, про обговорюване чи замовчуване у родинах, про тяглість боротьби за свободу. Це фрагменти українського сьогодення та минулого, повʼязані лише спільними контекстом і молодіжною оптикою. Роботи створені молодими українками та українцями, що живуть в Україні або за кордоном та працюють у різних форматах і техніках.

Спільний проєкт Меморіалів Гестапокеллер та Августашахт (Німеччина) та громадської організації ʼПісля тишіʼ (Україна).

Детальніше про проєкт

тематична вибірка

рік майстерень:

2023
2024

тематика:

Російсько-українська війна
Друга світова війна
ХХ століття
особисті досвіди
родинні досвіди/історії
суспільні досвіди

географія:

Вінничина
Дніпропетровщина
Донеччина
Запоріжжя
Івано-Франківщина
Київщина
Крим
Луганщина
Львівщина
Одещина
Сумщина
Харківщина
Херсонщина
Хмельниччина
Черкащина
Чернівеччина
Австрія
Казахстан
Канада
Литва
Молдова
Німеччина
Польща
Росія
США
Узбекистан
Чехія
Швеція

формати:

тексти
фото
відео
графіка
колажі
зіни
Показати всі проєкти
Микита Білий, Марічка Солтисік
Gazeta Project

Микита: 22 роки, культуролог, архівіст
ДрогобичЛьвів


Марічка: 22 роки, культурологиня, культурна менеджерка
БориславЛьвів

Досліджуючи газети пізнього радянського періоду, Микита та Марічка порівнюють наративи воєнної тематики у пресі СРСР з сучасними українськими та російськими наративами про війну в Україні та унаочнюють їх у колажах «Gazeta Project».

Єгор Гармаш
Живе і мертве

22 роки, режисер
НікопольКиїв

В колажному проєкті «Живе і мертве» Єгор розповідає, як хрещена попросила його відправити прах її батька поштою у рідне місто, та розмірковує про природу (не)байдужості у суспільстві сьогодення, де нас щодня оточують трагедії та смерті.

Валерія Григор'єва
Чекаю дзвінка,
але не знаю,
як повідомити трагічну звістку

23 роки, журналістка
ТростянецьСуми

У тексті «Чекаю дзвінка, але не знаю, як повідомити трагічну звістку» Валерія розповідає про українського військовослужбовця з Сумщини, який вже 2,5 року перебуває у російському полоні, та його єдину близьку родичку, 79-річну бабусю, яка бореться за свободу онука.

Лариса Козак
Польові дослідженняКриму

21 рік, філологиня
Яремче (Івано-Франківська область)

В есеї «Польові дослідження Криму» Лариса переповідає спогади своїх батьків про їхню весільну подорож у 2001 році — до Криму, в який вони мріяли повернутися вже з дочкою, проте не встигли через окупацію півострова Росією.

Софія Костенко
44 22

19 років, журналістка
Суми

Софія дізналася, що вона кримська татарка, у 12 років. У проєкті «44/22» вона розповідає про членів своєї родини, депортованих з рідного Криму Радянським Союзом, та історію іншої кримської татарки, яка була змушена залишити півострів через переслідування Росією.

Ліза Свириденко
Чому люди нещасливі ?

26 років, режисерка
ДонецькКиїв

Фільм «Чому люди нещасливі?» розповідає про відчуття, з якими Ліза живе вже 10 років — про біль переселенки через російську окупацію Донецька, її рідного дому. Ліза створила цей фільм у колаборації з маленькою собою — на основі відео, знятих нею у віці 10–13 років.

Ліза Соколова
Looking For a Husband
(With a Good Passport)

22 роки, вивчає мистецтво та політику
ДонецькКиївБерлін

У скрутні 1990-ті мама Лізи та її подруги мріяли вийти заміж за іноземців та поїхати з України. Подруга Ельвіра поїхала, мама залишилась. Як склалися їхні долі та як ця ідея вплинула на саму Лізу, вона розповідає у фільмі «Looking For a Husband (With a Good Passport)».

Anny Gareeva
Тіні битв

20 років, фотографка
ХарківЧернівці

Фотосерія «Тіні битв» — це історія чоловіка Анни, чинного військовослужбовця, який повернувся у тил, але думками досі на війні. Це візуальний літопис його повсякдення — емоцій та переживань, страхів і мрій, змін, які війна принесла в життя родини.

Анна Тріфонова
Сторічна стежка сімейної історії

18 років, вивчає архітектуру та містобудування
ДонецькКривий Ріг

В есеї «Сторічна стежка сімейної історії» Анна знайомить нас із пʼятьма поколіннями своєї родини, на чиї життя вплинули війни різних епох — від прапрадідуся, який потрапив у німецький полон під час Першої світової, до батька, який пережив російську катівню «Ізоляція», та самої авторки, переселенки з Донецька.

Марина Шкрабалюк
Маленький чорний фільм без назви

21 рік, режисерка
Українка (Київська область)Київ

У проєкті «Маленький чорний фільм без назви» Марина упорядковує референси з життя та власні рефлексії, що ляжуть в основу її фільму — про військових, які хочуть додому, та про їхніх рідних, які чекають і намагаються здолати прірву, що виникла між ними через війну.

Анна Андрєєва
Memory box

24 роки, історикиня, службовиця Збройних Сил України
ПереяславІвано-Франківськ

У відео-есеї “Memory box” Анна роздивляється сімейний фотоархів та розповідає історію своєї бабусі, яку під час Другої світової війни вивезли на примусову працю до нацистської Німеччини.

Артем Байдала
Мальдіви вдома

22 роки, фотограф, дизайнер
ДніпроКиїв

У мультимедійному проєкті “Мальдіви вдома” про популярний на Дніпропетровщині пляж поруч з містом Вільногірськ Артем досліджує, як війна вплинула на відпочинкові практики українців та як місцевість може кардинально змінювати своє призначення з плином часу.

Микита Безус
Сліди памʼяті

20 років, фотограф, відеограф, вивчає право
КамʼянськеКиїв

У відео “Сліди памʼяті” Микита реконструює історію своєї прабабусі, яку під час Другої світової війни вивезли на примусову працю до нацистської Німеччини, та простежує, як цікавість до родинної історії переходить від дідуся-дослідника до онука — автора цього відео.

Анастасія Боднарук
Яке з десяток місць,
де я спав, я називаю домом?

22 роки, культурологиня
Івано-ФранківськВідень (Австрія)

Досліджує образи дому людей, яким довелося залишити свої рідні міста. У зіні “Яке з десяток місць, де я спав, я називаю домом?” Анастасія запрошує порефлексувати над тим, яким є ваш звʼязок із втраченим домом, і в яких стосунках ви із місцем, де живете зараз.

Аліна Борисова
Виживання графічних дизайнерів в Україні

24 роки, дизайнерка
КиївВайль-на-Рейні (Німеччина)

Досліджує умови праці графічних дизайнерів в Україні та вплив історичних, економічних і політичних факторів на цю сферу і трудове право загалом. Інтервʼю та власні рефлексії авторки на цю тему знайшли відбиток у серії плакатів “Виживання графічних дизайнерів в Україні”.

Вікторія Бура-Чеботарь
Плацкарти Укрзалізниці

19 років, авторка поезій та прози, вивчає філологію
КовельДрогобич

У зіні (самвидаві) "Плацкарти Укрзалізниці" Вікторія розповідає про свій досвід першої самостійної подорожі під час повномасштабної війни — із західнішого Дрогобича до східнішого Києва, де до того ніколи не була, — та розмірковує, чи доречні такі мандрівки.

Олександра Вазіанова
Розплач

25 років, візуальна мисткиня
МаріупольІрпінь

У збірці “Розплач” — поезії, які Олександра писала після 24 лютого 2022 року у її рідному Маріуполі, у Німеччині та після повернення в Україну. В них зафіксовано стани, які проживають тисячі українців у себе вдома, в окупації та в еміграції.

Світлана Довгань
З депортації, з війська, із забуття:
повернення діда Миколи

24 роки, історикиня
Київ

В есеї “З депортації, з війська, із забуття: повернення діда Миколи” Світлана досліджує білі плями родинної історії та відновлює образ свого прадіда, Миколи Ільковича Саламіна, про якого її рідні тривалий час не говорили.

Богдана Заяць
Частки пилу/пилові практики

21 рік, навчається в академії мистецтв
КиївПрага (Чехія)

Богдана працює з темами пам'яті та комеморації через мистецькі практики. У проєкті “Частки пилу/пилові практики” Богдана рефлексує над тим, як ми памʼятаємо трагедії минулого та як будемо памʼятати події та досвіди нашого часу.

Вікторія Колосова
Очима тих, хто бачив

19 років, вивчає видавничо-поліграфічну справу
МаріупольЛьвів

У проєкті “Очима тих, хто бачив” Вікторія збирає аматорські знімки, повʼязані з повномасштабною війною, та історії, що за ними стоять, щоб привернути увагу до ситуації в Україні та того, що доводиться переживати українцям.

Христя Лещук
Дівчата з Маслосоюзу

21 рік, вивчає історію, філологію та культурологію
Львів

В есеї “Дівчата з Маслосоюзу” Христя розповідає про своїх рідних, а головним чином про двох жінок, які вплинули на її бабцю — бабусиних маму та мачуху, яких об’єднує один чоловік, місто Калуш і кооператив “Маслосоюз”.

Віталіна Микитенко
Прабабуся, з якою я ніколи не познайомлюся

23 роки, історикиня, мистецтвознавиця
село Квітки, ЧеркащинаКиїв

В есеї “Прабабуся, з якою я ніколи не познайомлюся” Віталіна реконструює долю сестри своєї прабабусі, яка загинула 80 років тому, під час Другої світової війни, але залишилася у родинних спогадах, документах, речах та на світлинах.

Марія Мішанкова
Ефект

19 років, ілюстраторка
ЗапоріжжяПрага (Чехія)

У триптиху “Ефект” Марія демонструє три етапи переживання травматичних подій під час війни: від початкових шоку і хаосу через прийняття і адаптацію і до реінкарнації — нового життя, в якому травма присутня як відбиток.

Лєра Нілова
Iʼm fine

23 роки, дизайнерка, ілюстраторка
Київ

Працює з “некомфортними” історіями молодих українців, на чиї життя вплинула російська війна. У зіні “Iʼm fine” Лєра викладає історію своєї подруги з Донецька, яка переживає втрату дому та близьких і попри це намагається повноцінно проживати свою молодість.

Катерина Омельяненко
Єдиний, хто потурбується

20 років, вивчає режисуру анімаційних фільмів, ілюстраторка
КиївБратислава (Словаччина)

В анімації “Єдиний, хто потурбується” Катерина через свою родинну історію привертає увагу до людей, які опікуються родичами з інвалідністю чи деменцією, і чиє і без того складне становище ускладнилося через війну та потребу евакуації.

Анастасія Оприщенко
Робота горя

24 роки, журналістка, коміксистка
Київ

З якими думками та почуттями зіштовхуються жінки, які втратили на війні коханих і вчаться жити з порожнечею всередині? У коміксі “Робота горя” Анастасія розповідає історії двох молодих вдів, чиї чоловіки загинули, захищаючи Україну від Росії.

Анастасія Пащенко
Табір

25 років, режисерка
КиївПрага (Чехія)

«Табір» — короткометражний фільм Анастасії, алюзія на те, як працює російська пропаганда. Двоє дітей стають свідками появи прибульця і навіть знімають його на камеру. Але через це батьки відправляють дітей у табір для перевиховання.

Анастасія Плюта
Пам'ять, що нас об'єднає

19 років, вивчає прикладну історію
ЛьвівПавлоград

У проєкті “Пам'ять, що нас об'єднає” Анастасія збирає оповіді студентів свого університету про те, що змінилося в їхніх життях за час повномасштабної війни, щоб обʼєднуватися, обмінюватися досвідами та підтримувати звʼязок. У першому тексті — історія Дениса, який тепер навчається у Польщі.

Дарія Р.
Найбільш документована війна:
українська усна історія в часи екстреми

25 років, докторантка з історії
ДонецькЛяйпциг (Німеччина)

У статті “Найбільш документована війна: українська усна історія в часи екстреми” Дарія розповідає про усноісторичні проєкти, що документують різні досвіди війни, та про виклики, що постають перед українськими дослідниками.

Юлія Тарадюк
Пиріжки та ідентичність

20 років, вивчає англійську філологію, займається фотографією
ЛуцькВільнюс (Литва)

Юлія цікавиться культурою караїмів — одного з корінних народів Криму, — у їхніх спільнотах поза півостровом. У тексті “Пиріжки та ідентичність” Юлія запрошує поміркувати разом з її героїнями, що впливає на наше самоусвідомлення більше: виховання й оточення чи пошук.

Рената Чечель
Воєнне дитинство

20 років, вивчає політологію
ЗапоріжжяКиїв

Записані Ренатою інтервʼю — це історії українських дітей, на життя яких вплинула війна як на її початку у 2014 році, так і після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022-му. Восени 2023 року історія про Дракона стала частиною виставки українського підрозділу Музею Воєнного Дитинства (Сараєво, Боснія та Герцеговина), координаторкою якого є Рената.

Сніжана Чорна
Everyday life as a form of survival

24 роки, дизайнерка, вивчала когнітивістику
ЛьвівКраків (Польща)

Сніжана спостерігає за неочевидним впливом війни на повсякденне життя. У відео “Everyday life as a form of survival” вона пропонує підглянути за рутиною та думками трьох дівчат з Києва, Львова та Одеси й подивитися, як змінилися їхні життя після 24 лютого 2022 року.